РОЗДУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗДУШИ́ТИ, душу́, ду́шиш, док., перех.

1. Придавлюючи, притискуючи до чого-небудь, розплющувати, м’яти щось. Він кинув [цигарку] і ногою роздушив її (Головко, II, 1957, 37); *Образно. Від ударів грому, здавалося, ось-ось завалиться небо, поховає все живе під своїми руїнами, роздушить застиглу в безпорадності землю (Збан., Сеспель, 1961, 445); Атаки корпусів генералів Слащова та Вітковського не могли роздушити цей каховський горішок (Ю. Янов., II, 1958, 228); // безос. Баржу роздушило. Гнат з кумом, сидячи в трактирі на березі, пили горілку й дивились у вікно, як разом з льодом по ріці мчали уламки «Боярині» (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 300).

2. Давлячи, знищувати, вбивати кого-небудь. Він плутав, кричав на Дорю, тицяв грубим пальцем в задачник, наче хтів роздушити всіх трьох купців (Коцюб., II, 1955, 369); // Збиваючи з ніг, підминаючи під себе, калічити. Брата Олексу роздушило дерево в лісі (Коцюб., II, 1955, 310); *Образно. Лише входячи в двір, згадав [Давид] про хутірець, про синьооку дівчину і хапно [хапливо] потер лоба, немов намагався й саму згадку про те роздушити… (Головко, І, 1957, 85).

3. Те саме, що розда́влювати 3. Хай чують вороги, що ми — залізні. Роздушимо, роздавимо того, хто посягне на нас (Тич., II, 1957, 35); Ми зірвали спроби світової реакції роздушити нас шляхом війни (Наука.., 8, 1963, 2).

4. Те саме, що розда́влювати 4. Він приніс дві пляшки любимого цинандалі.., чарки і солодке печиво. — Роздушимо? — спитав, розкорковуючи пляшку (Гжицький, Вел. надії, 1963, 243).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 674.