РОЗДРО́ЧЕНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до роздрочи́ти.

2. у знач. прикм. Який розсердився, розлютувався. Зелені сади кучеряві збігали з червоної кручі над річку, що в диких крутих берегах вилася і билась, неначе роздрочений змій (Дн. Чайка, Тв., 1960, 136); Червоний капітан і Гончарук тупцялися, як роздрочені півні, намагаючись переконати один одного (Добр., Ол. солдатики, 1961, 118).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 671.