РОЗДО́Р, у, ч., рідко. Те саме, що ро́збрат (див. ро́збрат1). З роздорів княжих, з нападів татарських, ..Усе мені незмінно визирають.. Нестямні муки, стогін, наче буря, Що виє над твоїм степом безкраїм, Чудова, бідна мамо Україно! (Фр., XIII, 1954, 414); — Давай,— кажу я раз братові, — зрубаймо цю грушу до лиха, щоб не було цієї сварні та роздору між нами (Козл., Опов. І. Клена, 1950, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 668.