РОЗДОБРІ́ЛИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до роздобрі́ти. Захмелілий і роздобрілий, Іван Лук’янович приймав мене так, що, здавалось, ось-ось полізе цілуватися (Грим., Подробиці.., 1956, 134).

2. Який став товстим, огрядним. Під глузливий смішок роздобрілого Никанора старий увійшов до кабінету й зупинився на порозі (Стельмах, І, 1962, 420).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 667.