РОЗГІ́Н, го́ну, ч.
1. Дія за знач. розігна́ти, розганя́ти 1. Після розгону Січі Яновський безвиїзно осів у своєму зимовнику, змінивши шаблю на рало (Добр., Очак. розмир, 1965, 35).
2. Рух з постійно збільшуваною швидкістю. Апарат цей здіймається стрімко вгору, йому не потрібно місця для розгону (Донч., І, 1956, 73); Верталися в вінках, в піснях, в ігрі, в розгоні, Павло поперед всіх стрибав (Бажан, Політ.., 1964, 15); // Швидкість, набута ким-, чим-небудь внаслідок такого руху. Чув [Владко], що сила, яка гнала його переможно наперед, нагло втишується, що розгін слабне (Фр., VI, 1951, 317); // Відстань, потрібна для набуття відповідної швидкості. Відвівши далеко назад косу, щоб, значить, був розгін, махнув [Павло] нею по траві (Тют., Вир, 1964, 249); * Образно. Душа бажає розгону, й дедалі зростає рух (Коцюб., II, 1955, 132).
◊ Бра́ти (взя́ти і т. ін.) розгі́н; Набира́ти розго́ну — починати щораз швидше рухатися; розганятися. Поїзд, беручи розгін, мчить та й мчить весняними степами (Коз., Листи.., 1967, 314); Нечипір натягнув віжки, застояні коні весело взяли розгін з місця (Рибак, Помилка.., 1956, 165); З розго́ну: а) на повній швидкості. Семен з розгону шубовснув у воду (Гр., Без хліба, 1957, 46); Човен з розгону ткнувся в золотаву обмілину (Тулуб, Людолови, І, 1957, 56); б) щосили. Він з розгону вдарив Аніфата, і той, спотикаючись, заорав носом у пісок (Чорн., Визвол. земля, 1959, 84).
3. Відстань від одного пункту до іншого. Всього розгону туди й назад буде мало не з верству (Свидн., Люборацькі, 1955, 95).
4. спец. Розпліскування шматка металу в поперечному напрямку.
5. спец. Послідовна повторна перегонка рідини, сумішей. Розгін масел, дьогтю і т. ін.
$ У (в) розгі́н — від середини до країв. Савка й Бортняк орють в розгін (Бабляк, Літопис.., 1961, 7); У (в) розго́ні (розго́нах) хто, що — хто-, що-небудь посланий, відряджений кудись. Жаль, що ви не застали «Волги», розмальованої акуратними шашечками: таксі — в розгоні! (Зар., На.. світі, 1967, 13); Батько зараз забіг на хвилинку додому і справді єсть, а не гасає в своїх вічних розгонах (Гончар, Тронка, 1963, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 648.