РОЗГРІ́ШЕННЯ, я, с., заст., рідко. Дія за знач. розгріша́ти. Яка сповідь, таке й розгрішення (Номис, 1864, № 7115); — Візьми мене до себе у невільниці, але не залишай мерця без розгрішення (Тулуб, Людолови, II, 1957, 153).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 658.