РОЗГРИ́ЗУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. ч. до розгриза́ти. Дзвеніло срібло, тріщали розгризувані кістки, шелестів шовк, бриніли ножі, шаблі та остроги пишного панства (Тулуб, Людолови, І, 1957, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 657.