РОЗГОРЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш і РОЗГО́РИТИ, рю, риш, док., перех., розм.

1. Спромогтися на що-небудь з труднощами, зазнавши горя. Дає йому Прокіп гроші: — Вибачайте, дядьку, що мало: кріпак не багацько розгорює (Вовчок, І, 1955, 138); Він собі й хату розгорював, і люди його не цурались (Барв., Опов.., 1902, 5); [Іван:] Грошенят, спасибі богові, розгорив (Укр. поети-романтики.., 1968, 451).

2. Розвіяти горе.— З добрим подружжям і горе розгорюєш! — докинув поспіхом і Максим (Смолич, Мир.., 1958, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 656.