РОЗГО́НИСТО. Присл. до розго́нистий. Парубок розгонисто навстіж відкриває співучі ворота (Стельмах, II, 1962, 406); Коси Марії розгонисто лежать на мураві (Ільч., Вибр., 1948, 49); Курлов, не підводячи голови, написав у верхньому лівому кутку листівки «друкувати», поставив дату і розгонисто підписався (Перв., Дикий мед, 1963, 152); Сагайдак розгонисто розсміявся і, стріпнувши своїм цупким чубом, глянув на Кужеля (Добр., Тече річка.., 1961, 231).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 653.