РОЗГО́ЙДАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розгойда́ти. Скільки зглянеш — вилискують розгойдані вітром хліба, скільки чуєш — шумлять, переливаючись під примарним місячним сяйвом (Гончар, II, 1959, 85); Величезна важка дубова колода, обкована товстим залізом, розгойдана татарами, налетіла на ворота (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 471).

2. у знач. прикм. Який розгойдався, набув коливального руху. Іван.. на хвилину закляк, дивлячись на розгойданий, стрибаючий на воді човен з переляканими людьми (Коцюб., І, 1955, 386); Коли набігає вітер, явори гнуться розгойданим верхів’ям (Цюпа, Три явори, 1958, 3).

3. у знач. прикм. Який розхитався від ритмічних поштовхів. Шпиталь і знов розгойдані теплушки, Де теплоти було тієї, як в мерця (Стельмах, V, 1963, 254); Підвівшись на стременах, він сідає на задню луку свого розгойданого сідла й дає коневі волю (Мик., II, 1957, 54).

4. у знач. прикм., перен., розм. Який вийшов із стану спокою, апатії, бездіяльності; розхвильований. Розгойдане серце здійма нові хвилі, високі, сильні (Коцюб., II, 1955, 133); З розгойданої юрби виплеснуло Гізелу. Заточуючись, .. вона вхопила Ярему за лікоть (Загреб., Шепіт, 1966, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 651.