РОЗГАРЯ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розгарячи́ти. Розгарячений боєм, Данило скакав прямо на ворогів (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 511); // у знач. прикм. Вовк, що біг попереду, упивався пахощами живого м’яса. Він, мабуть, уже відчував у своїй розгаряченій пащеці теплу оленячу кров (Трубл., II, 1950, 25); В його розгаряченій уяві стали супротив себе два спорщики: Жан і вуйко (Фр., І, 1955, 338); // розгаря́чено, безос. присудк. сл. Полями розгарячено линув «ЗІС» тепер, ніби жданий час побачення підганяв шофер (Гонч., Вибр., 1959, 219).

2. у знач. прикм., перен. Який розгарячився, став збудженим. Він на розгаряченому коні козацькому рубає, рубає ненависних панів (Ле, Наливайко, 1957, 450); Гуртом вийшли [хлопці] з хати. Свіже повітря охолодило розгарячені голови, і з новою силою залунала над селом пісня (Качура, Зол. грамота, 1960, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 646.