РОЗВІ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗВІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Робити недійсним чиє-небудь вінчання на царство, князівство і т. ін. — Ми тебе на державу вінчали, Ми тебе й розвінчаєм сами. І коли проти нас ти повстанеш, Проти тебе повстанемо ми (Л. Укр., І, 1951, 361).

2. розм., заст. Припиняти церковний шлюб з ким-небудь. [Xведір:] Хто ж тебе розвінча? [Іван:] А на што мнє розвінчуваться? Я і женатий, как нежонатий (Мирний, V, 1955, 242).

3. перен. Позбавляти слави, громадського визнання, показуючи, розкриваючи негативні риси чиєї-небудь поведінки, вдачі. Треба ще раз зважити на самолюбство цього молодика — не розвінчувати його перед цілим цехом (Шовк., Інженери, 1956, 178); Як всякий ханжа, що побував у ролі фальшивого добродійника, він не міг навіть припустити, щоб його розвінчали (Мур., Свіже повітря.., 1962, 175); // Викривати, засуджувати кого-, що-небудь. Сатира і гумор покликані розвінчувати і гострим словом випікати те зло і недоліки, які є в нашому житті (Мал., Думки.., 1959, 86); Мистецтво завжди щось стверджує, підтримує, підносить як взірець прекрасного, а щось відкидає, заперечує, розвінчує як потворне, віджиле, чуже поступові життя і людині (Рад. літ-во, 2, 1968, 19); Це звичайне запитання враз розвінчало нового знайомого (Донч., V, 1957, 21); Величезна заслуга Леніна полягає в тому, що він не тільки розвінчав колоніалізм, але й указав шляхи визволення поневолених ним народів (Ком. Укр., 5, 1960, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 635.