РОЗВОЛО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., рідко, РОЗВОЛОЧИ́ТИСЯ, лочу́ся, ло́чишся, док.

1. тільки док., розм. Стати морально зіпсованим, набувши аморальних звичок. Жени, мати, свого сина. Бо розволочиться (Чуб., V, 1874, 166); Перескочила її гадка на.. чоловіка-москаля… Де він?.. що з ним сталося?.. Може, розпився, розволочився та так де-небудь під шинком богу й душу віддав (Мирний, II, 1954, 157); // Звикнути гуляти, нічого не робити; розбалуватися. Хіба вже на велике свято, що до церкви одпросимось, а в неділю й не думай. «Розволочитесь, — було каже пані, гніваючись, — не пущу!..» (Вовчок, І, 1955, 102); — Тебе добудишся! Менше б по вулиці тинявся. Ось ми пропишемо Федотові, як ти тут розпарубкувався та розволочився (Тют., Вир, 1964, 8).

2. тільки недок. Пас. до розволо́чувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 639.