РОЗВО́ДДЯ, я, с. Простір чистої води між крижинами. Штовхнувши носом кілька крижин, користаючись з кожного розводдя та розколин, рушив [пароплав] уперед (Трубл., Лахтак, 1953, 194); Крижина, на якій стояв Гриць, враз розділилась надвоє. Здається, Гриць на якусь мить розгубився, але опанував себе і стрибнув через метрову ширину розводдя (Збан., Ліс. красуня, 1955, 165); Згори видно всю крижину: малий острів в океані, відокремлений темними розводдями від інших таких же островів і скупчень битої криги (Перв., Дикий мед, 1963, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 637.