РОЗВЕ́ДЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розвести́. — Ви незабаром скажете, що світ, цей прекрасний, чудовий світ… — тут справник простяг руки вгору і так патетично трусонув широко розведеними долонями, що всі його качки затряслись круг пояса (Довж., І, 1958, 423); Кавалькада повільно спустилася до переправи і потрапила в непрохідну гущавину людей та возів біля розведеного на ніч моста (Тулуб, Людолови, І, 1957, 5); Продавала [жінка] молоко, розведене водою, і грошей наторгувала (Мирний, V, 1955, 349); У діжі.. було більше як до половини синьої, густо на олії розведеної фарби (Фр., IV, 1950, 92); Петро Лукич поклав мокрі весла біля розведеного кимсь багаття (Літ. газ., 21.IX 1950, 1); // у знач. прикм. Серед дуже скромних страв стала гранчаста пляшка з розведеним спиртом (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 12); Марко потяг до себе горщик, відпив кілька ковтків, гидливо заплювався на всі боки.. — Крейда розведена (Тют., Вир, 1964, 257); // розве́дено, безос. присудк. сл. Я звалив його і почав дубасити, по чому влучав, кулаками. Ледве нас розведено (Гр., І, 1963, 301).

2. у знач. прикм. Який розвівся, розлучився (про одно з подружжя). Кожен раз, коли домашні клопоти потребували його уваги та забирали в нього час, Джіафер думав про свою розведену жінку, хоч не жалкував, що так сталося (Коцюб., II, 1955, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 625.