РОЗВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗВАЛИ́ТИ, валю́, ва́лиш і діал. РОЗВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех.

1. Руйнувати, ламати що-небудь. Старий Мафтей.. ухопив сокиру і почав каглу розвалювати (Хотк., II, 1966, 100); — Розваляла їм комин, і черінь, і припічок: нехай собі вибираються, про мене, хоч на вигон (Н.-Лев., II, 1956, 21); Вишка височезна: коли розгулявся дужий вітер, її стало аж розхитувати, і була загроза, що впаде й хату бабі розвалить (Гончар, Тронка, 1963, 91).

2. перен. Приводити до стану повного розпаду, розладу, занепаду. — Розвалює він вашу бригаду.. Оточує себе «слабаками», щоб на цьому тлі сяяти, мов ясне сонечко (Мур., Свіже повітря.., 1962, 36); Мета білогвардійців — розвалити, дезорганізувати тили Червоної Армії (Еллан, II, 1958, 250); — А ви що тут розвели? Один боїться колгоспним ледарям на горло наступити, трудову дисципліну в колгоспі розвалив, другий з циганами воює, вогонь у печах заливає. Теж мені вояки… (Тют., Вир, 1964, 105).

3. розм. Розділяти на частини; роз’єднувати. Сказали [хлопи] і юрмою посунули до виходу, розвалюючи, мов таран, панське стовпище в проході і в дверях (Кол., Терен.., 1959, 170); // Розсікати, розрубувати що-небудь (перев. голову) чимсь гострим або важким. Поганенька нивка дорожче важить, аніж людське життя: за плугом зачеплену межу брат братові голову розвалює (Стельмах, II, 1962, 231); — Тільки писнеш, тільки крикнеш, так тобі цією сокирою й розвалю голову (Гр., II, 1963, 408).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 623.