РОЗВАЖА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗВА́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, док. 1. Займаючись розмовами, справами і т. ін., відволікатися від чогось гнітючого, важкого, неприємного. Хоч.. не зовсім Маруся повеселішала, та усе-таки неначе стала потроху оживати.. Наум, дивлячись на неї, що вона стала розважатись, і собі повеселішав (Кв.-Осн., II, 1956, 80); Що се за журба така буває?.. Чи вже таки не розважусь я й тоді, як куплю собі коника строкатого? (Вовчок, VI, 1956, 220); Полоз ходив по кімнаті, ходив, аби тільки чимсь розважитися, забутися (Собко, Зор. крила, 1950, 201).

2. Веселитися, проводити час в якихось забавах, розвагах, потішатися чим-небудь. Вітер доносив звідти уривки жвавої коломийки, якою розважалися на чужині плотарі-галичани (Коцюб., І, 1955, 188); Добре, що була субота, пан поїхав кудись розважатися, і Тарас був увесь вечір вільний (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 56); Починалися землі пана Гарбуза, до якого найчастіше навідувався Геннадій, щоб трохи розважитись (Кочура, Зол. грамота, 1960, 220); // Бавитися, гратися (про дітей). Малюки розважались на каруселях і верещали на весь парк (Панч, Ерік.., 1950, 126); Біля віконця якось ввечері сиділи вдвох собі старі та милувалися малечею, що розважалась у дворі (Забіла, Промені, 1951, 149).

3. рідко. Те саме, що розважа́ти 4. Не розмовившись (не розважившись) з головою, до чогось інного [іншого] не важся (Номис, 1864, № 5838).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 622.