РОЗВАЖА́ННЯ, я, с. Дія за знач. розважа́ти. — Дівка, кажуть, як верба: де посади, там і прийметься. — Не дуже вгамовалась [вгамувалась] Леся од такого розважання; рвалась, кричала, здіймала до неба руки (П. Куліш, Вибр., 1969, 103); По довгих розважаннях і тайних нарадах вийшло вкінці, щоби конче виїхати до більшого міста на м’ясниці (Кобр., Вибр., 1954, 90).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 621.