РОЗВ’Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗВ’ЯЗА́ТИ, в’яжу́, в’я́жеш, док., перех. 1. Розпускати, роз’єднувати кінці чого-небудь зв’язаного. Подає [Поліксена] гребінець Кассандрі, тая бере слухняно, починає розв’язувати стрічки (Л. Укр., II, 1951, 257); Січовик розв’язав мотузок, засунув руку в торбу (Стор., І, 1957, 337); Жінка нащось розв’язала косинку, спустила її на плечі і, струснувши чорним волоссям, рушила з місця (Коцюб., II, 1955, 379); Уляна так змерзла, що не могла розв’язати шалі, і Орися допомагала розмотувати (Тют., Вир, 1964, 510); // Звільняти кого-, що-небудь від мотузки, шпагату, зав’язки і т. ін. Стражники похапцем розв’язували бранцям руки й ноги (Смолич, II, 1958, 59); Лорицький помалу розв’язав книжку, звинув у каблучку шнурочок (Л. Укр., III, 1952, 749); Янкель, зблідлий і тремтячий, розв’язав свій шкіряний гаман і висипав золото в руки гайдукові (Довж., І, 1958, 270); Давид розв’язав мішка Тихонового — пшениця (Головко, II, 1957, 39).

◊ Розв’я́зувати (розв’яза́ти) о́чі кому — те саме, що Розкрива́ти (розкри́ти) о́чі (див. о́ко¹); Розв’я́зувати (розв’яза́ти) ру́ки кому, чиї: а) звільняти від родинних обов’язків. Порадила мені подруга моя.. віддати його до неї в дитячий будинок.. Не знала я, що інше замислено: аби розв’язати мої дівочі руки (Логв., Давні рани, 1961, 59); б) звільняти кого-небудь від будь-яких обмежень, давати можливість діяти вільно, жити за власним розсудом. — Виходь на оцю ось дамбу. — Чумаченко тикає пальцем у карту, розстелену перед ним на землі. — Тоді ти одразу відчуєш себе вільніше, розв’яжеш собі руки для маневру… (Гончар, III, 1959, 350); Розв’я́зувати (розв’яза́ти) світ (пу́та) кому: а) звільняти від шлюбних обов’язків. [Параска:] А коли я вже тебе здихаюсь, руда сатана! Коли вже ти мені світ розв’яжеш! (М. Куліш, П’єси, 1960, 52); б) робити щасливим, позбавляти душевних мук. — Он, кажуть, помилування уже оголосили для тих, хто добровільно вийде з лісів. — Ох, не для мене то, Вусте. Багато на душу взяла. — Не все ще пропало, Ганно. Ще не пізно світ собі розв’язати (Гончар, II, 1959, 260); в) (заст.) звільняти від кріпацтва. [Оля:] Перш ніж його [Т. Г. Шевченка] вчити, треба було розв’язати йому світ. Треба було викупити його од пана на волю (Вас., III, 1960, 278); Розв’я́зувати (розв’яза́ти) язи́к (язика́, язики́, рот, ро́та, уста́, гу́бу, мо́ву): а) призводити до невимушеної розмови. Якесь загальне задоволення пробивалося на всіх лицях та розв’язувало несміливі язики (Коб., II, 1956, 18); Нічна пізня доба, чарка горілки — розгортують душу, розв’язують мову (Н.-Лев., І, 1956, 120); б) (тільки язи́к, язика́, язики́ кому) силою змушувати кого-небудь заговорити, виказати таємницю. — Не бреши, — роздільно проказав Богун, — попереджаю, говори правду, а не то накажу іншим способом язика тобі розв’язати (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 220); в) (тільки док.) почати говорити після мовчання. — Ця дівка уперто мовчить. Нічого, вона розв’яже свій язик (Хижняк, Тамара, 1959, 146); [Домаха:] Насилу розв’язав [Василь] рота! Не велика розмова, та велика втіха (Кроп., II, 1958, 130); — Ти вже й розв’язала губу, — заговорила мати. — Або ж не правду кажу? — озвалась Мася (Свидн., Люборацькі, 1955, 143).

2. Знаходити відповідь на поставлену умову (в завданні з математики, фізики, хімії і т. ін.). [Баклажаненко:] Я в душі розв’язую інтеграли, хоч ми їх ще й не проходили (Мик., І, 1957, 449); Олена Пилипівна подивилася суворо і суворо сказала: — Сідай швидше, Татарська, переписуй приклади й розв’язуй (Ів., Таємниця, 1959, 23); Марійка розв’язала задачу талановито, не так, як усі (Донч., V, 1957, 363); // Розгадувати що-небудь (кросворд, ребус, загадку і т. ін.). Люба сиділа біля столу і розв’язувала кросворда (Собко, Звич. життя, 1957, 75); * Образно. Хто жизні [життя] темну загадку розв’яже? Хто людський дух розложить на частки і повість кождої частинки скаже? (Фр., XIII, 1954, 75); // рідко. Певним чином інтерпретувати виставу (театральну, циркову); оригінально розкривати яку-небудь тему (в літературі, мистецтві і т. ін.). І от, саме у вигляді старовинної ярмаркової вистави розв’язав її [виставу «Доктор Фауст»] Ян Малік (Мист., 6, 1958, 45).

3. перен. Вирішувати щось (питання, проблему, справу і т. ін.). Радянський Союз розв’язує завдання комуністичного будівництва в братерській сім’ї соціалістичних країн (Матер. XXII з. КП України, 1961, 6); Тільки диктатура одного класу — пролетаріату — може розв’язати питання в боротьбі з буржуазією за панування (Ленін, 38, 1973, 184); Ми почали міркувати про з’єднання обох наших загонів, тільки не знали, як розв’язати партійні справи, бо мій загін партійний, а Адаменків не зовсім (Ю. Янов., II, 1958, 247); [Нагар:] Ще кілька годин, і історія сама розв’яже долю Чорноморського флоту (Корн., І, 1955, 26).

◊ Розв’я́зувати (розв’яза́ти) війну́ — розпочинати воєнні дії. Війна, яку розв’язав німецький фашизм, була для всього радянського народу суворим і грізним випробуванням (Цюпа, Україна.., 1960, 69); Розв’я́зувати (розв’яза́ти) ву́зол (ву́злик) — вирішувати досить складне, заплутане питання. Вона хотіла виїхати таємно від нього, порвати все одним махом, в одну мить розв’язати той тугий.. вузол (Збан., Сеспель, 1961, 189); — Не знаю… Може, ти й правильно робиш. — Напевне, правильно. — Не знаю, тобі видніше. Тільки щось надто швидко. Ніби в кіно, коли до кінця лишилося хвилини три і всі вузлики розв’язати треба (Собко, Справа.., 1959, 289).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 642.