РОЗБІ́ЙНИЦЯ, і, ж. Жін. до розбі́йник. — Дозвольте і мені, панове, річ держать! — Тут обізвалася Лисиця. — Розбійницю таку не так судить годиться (Гл., Вибр., 1957, 75); Засвідчимо, всі на суді засвідчимо, що розбійниця хотіла молодицю втопити (Вільде, Сестри.., 1958, 333); * Образно. Розбійниця сова безшумно вихопила з пташиної зграї одного щиглика собі на вечерю (Коп., Як вони.., 1948, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 612.