РОЗБІ́ЙНИЙ, а, е. Стос. до розбою. Не піратські походи мені у розбійнім ввижались вогні. Лише щастя тим людям бажав — А не крові, знущань і заграв! (Брат., Пісня.., 1953, 84); На землі, між камінням, кров і розвіяне пір’я — покидьки від сніданку. Роман затиснув губи. Якусь мить він постояв на місці розбійного бенкету, потім тихо рушив далі (Донч., II, 1956, 276); // Який займається розбоєм. Народи! Дружними рядами Проти розбійних ворогів, Бо правда — в нас, бо правда — з нами, Бо з нами сонце всіх віків! (Рильський, II, 1960, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 611.