РОЗБУ́РХАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розбу́рхати. Розбурхані великою грозою на сході, люди брались за зброю, не хотіли коритись гнобителям (Цюпа, Назустріч.., 1958, 33); Він неначе проковтнув усі розбурхані у нім почування й думки і сказав дрижачим голосом: — Се вже так буває, Михайле, буває так! (Коб., II, 1956, 100); Надворі зовсім звечоріло, та не заспокоювались стривожені думки, як не може одразу заспокоїтися море, розбурхане буремними вітрами, (Шиян, Баланда, 1957, 168).

2. у знач. прикм. Який втратив спокій; збуджений, розтривожений. Дзеленчав дзвоник, але розбурханий натовп не вщухав. У повітрі підводились кулаки, злобно блискали очі (Шиян, Баланда, 1957, 119); Вона відчувала, що Віктор закляк на місці, не відриваючи від неї свого погляду, і в цю хвилину ненавиділа його всією силою своєї розбурханої душі (Жур., Вечір.., 1958, 210); В наскрізь прозорому весняному повітрі, під лунким оцим небом далеко чути голос розбурханого, мітингуючого Скадовська (Гончар, II, 1959, 68); Гнат сидів на березі під вербою. Нічний холод трохи прохолодив його та втихомирив розбурхані нерви (Коцюб., І, 1955, 31).

3. у знач. прикм. Який розбурхався, став бурхливим, неспокійним (про річку, море і т. ін.). З вимитої прибережної складки Павло Михайлович витягнув невеликий човен і, попрощавшись з усіма, спихнув його на розбурхану воду (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 708); Вони вийшли на високий горб. Відсіля відкривався величний краєвид розбурханого моря (Трубл., І, 1955, 153); Розбурхані хвилі одна за одною накочувались на берег (Донч., V, 1957, 23); // Який став діючим (про вулкан). В ті хвилини, коли гуркіт канонади наростав, нам здавалось, що ми наближаємося до кратера розбурханого вулкана (Жур., Вечір.., 1958, 286).

4. у знач. прикм. Який досяг великої інтенсивності, сили в своєму прояві. Здавалось, якась темна сила, встаючи валом, накочується все ближче, наосліп шукаючи виходу своїй роз’ярілій, розбурханій ненависті (Гончар, II, 1959, 250); — Овва, що вас так рано вигнало?! — Ранок вигнав, Катре! — кричу голосно, щоб дати волю своїй розбурханій радості (Кач., II, 1958, 81); З голосіння жінок, з розбурханої, безладної розмови чоловіків Максим зрозумів: у таборі була бійка (Ткач, Арена, 1960, 83); Розбурханий вітер по полю гуляє, лозини та квіти додолу схиляє (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 90).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 619.