РОЗБРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗБРЕХА́ТИ, ешу́, е́шеш, док., фам. Розголошувати те, що слід тримати в таємниці. [Гострохвостий(тихо):] Чи не бісові п’яні міщанки! Певно, вже котрась забігала сюди і все дочиста розбрехала (Н.-Лев., II, 1956, 518).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 616.