РОЗБРУНЬКО́ВАНИЙ, а, е. Який розтулився, розкрився (про бруньки, квіти, листя). З дерев, з молодого, щойно розбрунькованого листя капала вода і від того весняна ніч була сповнена шурхоту та шелесту, хоч, навколо — жодної живої душі (Речм., Весн. грози, 1961, 160); * Образно. Зоя має діло з телятами. Взимку порає їх, влітку пасе, радіє тим, що колгоспну череду виплекує та заразом ховає у лісі свою розбруньковану молодість (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 206); // Який покрився листям, квітами, сережками (про дерево). Могутньо тягло звідусіль прісними запахами весни, свіжих вод, розбрунькованих верб… (Гончар, Таврія, 1952, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 616.