РОЗБРИ́ЗКУВАТИСЯ, ується, недок., РОЗБРИ́ЗКАТИСЯ, ається, док.

1. Розпліскуватися бризками, дрібними краплями (про рідину) — Левку, що ти?.. Хто ж хліб кладе в ноги? — згинається Олена, бере буханку в руки, і на неї падають і розбризкуються важкі материні сльози (Стельмах, І, 1962, 560); // Розпилятися, розсіюватися; // Розсипатися, розкидатися в різні боки (про іскри, сніг і т. ін.). До неба! Хай зорі сідають На дому сталеве плече І спалахом іскор спадають, Розбризкуючись гаряче (Бажан, Роки, 1957, 263); Після навального дощу.. під ногами розбризкувалася розквашена земля (Ле, Наливайко, 1957, 144); * Образно. Виднілася розкішна лісова земля, по ній ніжно-голубою росою розбризкувались підсніжники (Стельмах, І, 1962, 403).

2. тільки недок. Пас. до розбри́зкувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 615.