РОЗБРИ́ЗКУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗБРИ́ЗКАТИ, аю, аєш; док., перех. Розпліскувати рідину бризками, дрібними краплями. Вона підійшла до великої білої миски з холодною водою, почала хлюпати на себе повними пригорщами, розбризкуючи воду по всій кімнаті (Мик., II, 1957, 290); Машина швидко їхала по мокрому асфальту, і шини з тихим шумом розбризкували краплі осіннього холодного дощу (Собко, Зор. крила, 1950, 117); Наш куций газик-всюдихід уклонявся кожній ямці, але слухняно брав гірки, розбризкував геть калюжі (Жур., Звич. турботи, 1960, 38); * Образно. Неквапливо брав [Дзелензік] до рук баяна, розвертав його красивим червоним віялом. Дзвінким роєм розбризкував у принишклому березняку веселі звуки, що брали за душу (Збан., Доля, 1961, 21); // Розпиляти, розсіювати що-небудь. Особливо подобався Андрієві плакат, де над буряковими плантаціями літак розбризкує отруту (Донч., IV, 1957, 451); // Розсипати, розкидати в різні боки (іскри, сніг і т. ін.). Половина хат горіла. Охоплена полум’ям солома тріщала, розбризкуючи іскри і попіл (Багмут, Записки.., 1961, 64); Дівчина, не одриваючись від подруг, затупотіла ногами, розбризкуючи навколо сніг, і заляскотіла на все селище: Сніжок іде, метіль мете (Коз., Сальвія, 1959, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 615.