РОЗБРИ́ЗКАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розбри́зкати. Ярошенко побіг [до санітарів], зоставивши після себе кров, розбризкану на сухому грудді, на білій, повитій по стеблах, березці (Гончар, Людина.., 1960, 94); // у знач. прикм. Підіймаючи навколо себе сяйво розбризканих хвиль, машини вже впевнено видиралися на протилежний берег (Гончар, III, 1959, 416); Згадалось Дмитрові осіннє поле, над дорогами поранковим туманом колишуться червоні проса, розбризканими самоцвітами переливається озимина (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 614); // розбри́зкано, безос. присудк. сл. Степ щодалі ставав чарівнішим. Уся поверхня здавалася зеленозолотим океаном, на якому розбризкано мільйони різних квіток (Довж., І, 1958, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 615.