РОЗБИША́ЦТВО, а, с.

1. Грабіж, що супроводжується погрозами, вбивством і т. ін.; розбій. [Марк:] Я з Габріелем ходив до коменданта міста жалітися на це нечуване розбишацтво, і комендант, як бачите, наказав закувати нас в ланцюги і покарати разом з вами лютою смертю (Мам., Тв., 1962, 63); Дався взнаки Ведмідеві брат Окуня. Ще довго пам’ятатиме він його розбишацтво (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 396).

2. збірн. Люди, які займаються грабежем, розбоєм; розбишаки. [Руфін:] То шлях непевний, — всякий люд бродячий, усяке розбишацтво там буває, а ти смерком ідеш, самотня жінка… (Л. Укр., II, 1951, 343).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 610.