РОЗБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗІБРА́ТИ, розберу́, розбере́ш, док.
1. перех. Брати, забирати все (всіх) по одному або частинами. Од батька, од матері, що повмирали, зосталось сім сиріточок малюсеньких [малюсіньких], і як їх стали люди розбирати, то й вона хлопчика.. узяла у прийми (Кв.-Осн., II, 1956, 255); Коли на камбузі розбирали обід, то кок, знаючи апетит своїх товаришів, кожному поклав по три великі котлети (Трубл., І, 1955, 173); Прийшли доярки.. Розібравши дійниці, стали доїти корів (Тют., Вир, 1964, 113); // розм. Те саме, що розкупо́вувати. — Геть же від лавки, не мішай людям в мене товар розбирати (Кв.-Осн., II, 1956, 476); [Оксана:] Та й чого ж не купила [кавун]? [Ганя:] Пізно до крамниці пішла, розібрали (Корн., II, 1955, 175).
◊ Розбира́ти (розібра́ти) буке́ти — проривати, прополювати яку-небудь кущисту сільськогосподарську культуру, залишаючи по одній чи дві стеблини. Розбирати букет треба впоперек посівів — це забезпечує прямолінійність поперечних рядків, що дуже важливо для наступних, механізованих обробітків (Хлібороб Укр., 3, 1964, 6); Треба було швидко розібрати букети, щоб буряки не стекли (Колг. Укр., 1, 1961, 24).
◊ Ніч розібра́ти див. ніч.
2. перех. Розкладати що-небудь на складові частини, деталі. Вже я й об’єктив здіймав, і апарат розбирав, показував, що він не стріляє, як запевняли баби, — ніщо не помогло (Коцюб., І, 1955, 257); Мар’ян заходився швидко розбирати облюбованого сепаратора (Чорн., Визвол. земля, 1959, 187); Треба було протерти ствол та розібрати й помастити замок [рушниці] (Трубл., І, 1955, 96); Людський організм не годинник, що його можна розібрати на найдрібніші часточки, вичистити, змастити, скласти, завести — і він піде (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 261); // Роз’єднувати, розділяти на частини. Цвітну капусту варять, розбирають на окремі суцвіття, заливають олією, змішаною з оцтом (Укр. страви, 1957, 45); // Обробляти тушу свійської тварини. Він допоміг.. обсмалити й розібрати кабанчика, порубав м’ясо, наносив води, наколов дровець (Ю. Янов., II, 1954, 211); // Порушувати цілісність якої-небудь споруди, руйнувати, розкладаючи її на окремі частини. Цигане [цигани] вставали, Розбирали шатро своє, В дорогу рушали (Шевч., II, 1963, 315); Щоб не замерзнуть, Андрій нишком по ночах рубав по шляху верби або розбирав стріху у сусідніх порожніх будинках (Коцюб., II, 1955, 37); Тепер кривому Тихонові не дає [учитель] спокою: твій млин, каже, тільки батюшці гроші меле, — розбери його, то хоч дров будеш мати, а то хтось спалить ік лихій годині (Вас., І, 1959, 191); // Прибирати руїни, згарища, забираючи звідти все частинами. Чулися дружні голоси жіночої рятівної команди, що десь зовсім близько вже розбирала завал (Кучер, Голод, 1961, 160); [Другий самарянин:] А ми тим часом розберем руїни і занесем каміння в Самарію! (Л. Укр., II, 1951, 159); // розм. Викручуючи голівку в снаряді, виймати з нього вибухівку. — Ви носите страх біля серця?! — не повірила мама. — То як же ви снаряди розбираєте? (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 136).
3. перех. Перебираючи що-небудь, розкладати, розміщувати, сортувати і т. ін. за певним принципом. От посідали [дівчата], стали квітки розбирати (Григ., Вибр., 1959, 97); Швидко хлопці та дівчата.. почали допомагати молодій завідувачці розбирати книги, складати каталоги, розставляти літературу на полицях (Збан., Сеспель, 1961, 173); — В кожну другу ямку посадимо троянду, — пояснив Ребрик, розбираючи в’язанку, — а між ними по шипшині (Томч., Готель.., 1960, 41); Вийшов Шевченко з казарми і наштовхнувся на Кузьмича, що розбирав цілу в’язку вудок із саморобними дротяними гачками (Тулуб, В степу.., 1964, 110); // Виймаючи з чого-небудь те, що міститься в ньому, розкладати, сортувати. Арсен розбирав чемодан, вправно працюючи обома руками (Дмит., Розлука, 1957, 246); Луківна відвернулась і уткнулася в клунок. Похапливо розбирала речі, а сама за слізьми нічого не бачила (Баш, Надія, 1960, 284); // Беручи віжки, правильно розподіляти їх в руках для управління. Оксен сів на лінійку, розібрав віжки і крикнув на конячину, що дрімала, опустивши голову (Тют., Вир, 1964, 99); // Перебирати що-небудь (чотки, волосся і т. ін.). Катря стояла у стола, розбираючи чотки у руках (Вовчок, І, 1955, 253); Посаде [посадить свекор] іноді Івася собі на коліна, і коли дитина почне розбирати рученятами його білу бороду, він розказує йому різні приповістки (Мирний, І, 1954, 234).
4. перех., також із сполуч. чому, чом, що. Вникаючи в подробиці чого-небудь, розглядаючи щось детально, з’ясовувати істину, виносити певне рішення. — Наш пан Адам — апостол!.. — І «апостол» розбирав сварки та суперечки, мирив сусідів, давав усякі ради (Коцюб., II, 1955, 253); З столиці прислали.. комісію. Комісія розібрала діло вербівських селян і звеліла наділить їх кращою землею (Н.-Лев., II, 1956, 261); — А покличу я громаду, Щоб укупі розібрати, Чом у нас немає ладу (Сам., І, 1958, 180); // Піддавати аналізові що-небудь. Проценко почав розбирати, що йому наплів п’яний Довбня… (Мирний, III, 1954, 219); Ми розбираєм учинок Стася, ведем суперечки, сміємось разом — і се нас мирить — панну Анелю й мене (Коцюб., II, 1955, 258); У вільні години Хома розбирав із своїми їздовими становище на фронтах (Гончар, І, 1954, 351); Заспокоївшись, що ніхто йому не перешкодить, князь сів, щоб на дозвіллі розібрати численні рахунки своїх кредиторів (Л. Укр., III, 1952, 511); // Вести слідство, розглядати судові справи. Зійшлися судді, стали розбирать: Коли і як воно, і що їй присудити? (Гл., Вибр., 1951, 43).
◊ Розбира́ти (розібра́ти) по кісточка́х: а) див. кі́сточка; б) детально, до дрібниць вивчати, аналізувати що-небудь. — Перш ніж почати працювати із цим приладдям, мусимо оцю роботу, — показав Петро Михайлович малюнок на папері, — розібрати по кісточках і знову скласти (Вас., II, 1959, 227).
5. перех., також із спол. що. Розпізнавати, вгадувати що-небудь зором, на слух, дотик і т. ін. Вона не знала того, що Катерина, навчивши її кидати карти, не навчила розбирати по лиці, хто сумний, хто веселий, хто добрий, хто лихий (Григ., Вибр., 1959, 194); В темені ночі Василько розбирав, що біля стовпа стоїть вартовий і курить (Турч., Зорі.., 1950, 12); Напису не можна було розібрати. Лише одне викарбуване слово «Катерина» зберіг твердий камінь… (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 16); Михайло пильно вслухався в розмову, аж нахилився вперед, але не зміг розібрати, що говорять французи (Хижняк, Килимок, 1961, 49); // Уміти прочитати що-небудь (перев. нерозбірливо, дуже дрібно написане). Майорові, видно, було вже нелегко розбирати дрібний почерк (Гончар, III, 1959, 426); Ігор ледве розбирає записку: «Я жду, що ви мене запросите на вальс. Маня» (Багмут, Щасл. день.., 1951, 110).
◊ Не розбира́ючи доро́ги (сте́жки) — де попало. На чоло походу, як і годилося, вибились молоді газди і парубки. Розхристані, з кашкетами на потилиці, закосичені червоними биндами, вони ішли вперед, не розбираючи дороги (Вільде, Сестри.., 1958, 268); Він пошпурив весло в кущі і, не розбираючи стежки, знову побіг (Донч., VI, 1957, 72).
6. перех., також із спол. що, де. Розуміти, усвідомлювати що-небудь, з’ясовувати щось для себе. Вона вже багато чого розбирала і не раз питала матері: — Нащо вам, мамо, заміж іти? — Ось ми піднімемось на ноги, ми і вас, і себе прогодуємо! (Григ., Вибр., 1959, 292); [Xуса:] Звичайне, мати, як стара людина, не розбирає, що в часи новітні не можна звичаїв старих держати (Л. Укр., III, 1952, 181); Що ж у неї на думці, того й сама не розбере (Кв.-Осн., II, 1956, 32); Заблудив [зв’язковий] і тепер ніяк не може розібрати, де права сторона, а де ліва (Трубл., І, 1955, 43); // Розуміти чию-небудь поведінку, натуру. Ніяк не розбереш теперішню молодь (Стельмах, І, 1962, 538); Таким його знав давно Опанас, та недавно розібрав, а люди й зовсім не розбирали (Григ., Вибр., 1959, 157); // Мати певні знання в якій-небудь галузі, бути добре обізнаним у чомусь. [Грицько (дивуючись):] ..От що воно значить — розумний чоловік, освічений чоловік! Все він знає, все він розбирає, до всього доскіпається (Мирний, V, 1955, 182); — А ти хіба по-фінськи розбираєш? (Тют., Вир, 1964, 260); // Розучувати, засвоювати музичний твір, відтворюючи його на інструменті. Сестри посідали за рояль і почали розбирать нову п’єсу (Н.-Лев., І, 1956, 431); Вона старанно розбирала нову пісеньку французького короля Людовика XIII в переробці для клавесина Генріха Гіза (Тулуб, Людолови, II, 1957, 393); Марина Петрівна за роялем розбирає ноти (Мур., Радісний берег, 1961, 18).
◊ Госпо́дь (хто) його́ розбере́ — ніхто не знає. Хто там правий, а хто винуватий — господь його розбере (Мирний, V, 1955, 397); А врешті, хто його розбере тепер, куди ми посуваємось, коли більшість наших людей і сама того не знає, а так якось бреде навмання (Л. Укр., V, 1956, 63); [І] сам чорт (нечи́стий, ді́дько ли́сий, біс, кат, стари́й ци́ган) не розбере́ — нічого не зрозуміло. [Горлов:] Ти, браток, поменше б говорив. Сиплеш, наче горохом, біс не розбере (Корн., II, 1955, 17); Не розбери́-бери́ — що-небудь дуже заплутане, незрозуміле. З Андрієм щось коїться не розбери-бери. Він, як той флюгер. То в один бік повертається, то вітер відвертає в інший (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 665); [Дід:] Депутатиха про тебе згадувала, Марфа Семенівна. У них там така суперечка знялася, така веремія, що й не розбери-бери… (Лев., Драми.., 1967, 270); Розібра́ти смак чого — відчути повною мірою що-небудь. Він добре розібрав смак провідницького життя (Коцюб., І, 1955, 287).
7. перех. і без додатка. Розрізняти кого-, що-небудь, враховувати відмінність, різницю між кимсь, чимсь. Ні почот, ні слава, ні заможність — ніщо не захищало його від тієї напасниці — туги, що, не розбираючи, гризе людське серце і в багатого, і в убогого (Мирний, IV, 1955, 221); Побіг він [Осел] навпростець, нічого не минає, Чи нива, чи баштан — не розбирає, Толочить і ламає (Гл., Вибр., 1951, 137); Там [в корчмі] пили якісь — хто їх розбере — чи воно панки, чи цигани… (Коцюб., І, 1955, 304).
8. перех., перен., розм. Охоплювати, оволодівати ким-небудь (про почуття, стан і т. ін.). У хаті було тихо та сумно; мене почав сон розбирати (Мирний, IV, 1955, 373); Перед ним стояли Назіра-хон та Чинар-бібі, ледве стримуючись, щоб не засміятися, їх розбирав сміх (Ле, Міжгір’я, 1953, 459); [Казибрід:] Жаль мене розібрав. Пішов я до війта, до радниці — він там з писарем податки відбирає (Фр., IX, 1952, 44); Як на зло розібрав його кашель такий давлючий, що аж сльози з очей покотилися (Чаб., Балкан. Весна, 1960, 455).
Розбира́ла нетерпля́чка див. нетерпля́чка.
9. перех., перен., розм. Сильно діяти, впливати на кого-небудь, викликаючи хвилювання, збудження і т. ін.; проймати. — А що, і тебе розбира краса руської баби? (Тют., Вир, 1964, 405); Пісні розібрали студентів; вони почали співати хором (Н.-Лев., III, 1956, 111); // безос. — Не бреши! — обірвав його Остап. — А що — розібрало? — зареготав Мартин. — Значить, правда очі коле, так? (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 135); // Приводити кого-небудь до стану сп’яніння (про алкогольні напої). Дедалі помітно вино починає їх розбирати (Л. Укр., II, 1951, 321); Василину розібрала горілка. На неї найшла охота до танців (Н.-Лев., II, 1956, 55); Друга склянка вже розібрала Іва. Він ледве ворочав язиком, похитувався на довгих волосатих ногах (Збан., Мор. чайка, 1959, 81); // Розладнувати шлунок; // безос. Розібрало, як вовка пиво на третій день (Укр. присл.., 1955, 321).
10. перех., розм. Скидати одяг; роздягати. Ввійшла [Устина], а панночка стоїть перед дзеркалом і вже усе зриває з себе. — Де се бігала? Швидше мене розбирай! Швидше: я спати хочу! (Вовчок, І, 1955, 106).
11. перех., грам. Піддавати аналізові; аналізувати. Розбирати речення.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 606.