РОЗБЕНТЕ́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗБЕНТЕ́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех. Викликати у кого-небудь тривогу, бентежність з приводу чогось; // перен. Порушувати спокій де-небудь, хвилювати когось, щось. Щасливий я, поки гублюся Без доріжки в гущаві рясній, — Та людей я спіткати боюся, Люди рай розбентежують мій (Фр., X, 1954, 183); Крейсер? Звідки він взявся?.. Прийшов ніби для того, щоб розбентежити їхню молоду уяву, привернути до себе спантеличені погляди.. цих підлітків-старшокласників (Гончар, Тронка, 1963, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 602.