РОЗБАТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗБАТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., розм. Розрізати що-небудь на шматки. Ідуть вони до телиці, Вогонь розкладають; Розбатовують телицю, Стегна запікають (Рудан., Тв., 1959, 272); // безос. — Що ж там у тебе, Федоре? — Ногу перебило осколком. Так і розбатувало, — кусаючи сполотнілі губи, тамуючи стогін, сказав матрос Горбач (Кучер, Голод, 1961, 117); // Розривати, шматувати що-небудь. Розбатував на собі одежу.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 602.