РОЗ’Є́ДНАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до роз’єдна́ти. Землі України віками були роз’єднані державними кордонами (Ком. Укр., 3, 1969, 89); Рівночасно треба.. сприяти.. наближенню роз’єднаних капіталізмом робітників фізичної й розумової праці (Еллан, II, 1958, 56).

2. у знач. прикм. Відокремлений від інших; поодинокий. На майдані залишились роз’єднані люди і купка дукачів, які щойно тиснулися до драгунів (Стельмах, І, 1962, 644).

3. у знач. прикм., перен. Позбавлений згуртованості, єдності. Князі та їх бояри силуються ослабити і розірвати громадські вільні порядки по селах, щоб опісля роз’єднаних і розрізнених людей тим легше повернути в невольників і слуг (Фр., VI, 1951, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 676.