РОЖЕВІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Ставати рожевим (у 1 знач.), рожевуватим, набувати рожевого кольору, відтінку (перев. про предмети). Щоночі тепер пожежі.. Часом спалахне під самим селом, аж хати рожевіють і жевріють вікна… (Головко, II, 1957, 279); Починало розвиднятися. Ширшав, світлішав і рожевів ліс (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 555); Марійка побачила, як бинт на лобі в хлопця почав повільно рожевіти (Донч., V, 1957, 555); // безос. Весняна ніч уже доходила кінця, місяць ще був на небі, але з степу вже вставали передранкові сутінки, а на сході ледь рожевіло (Смолич, Світанок.., 1953, 605); // Ставати рожевим, рум’яним від припливу крові, червоніти. Він тихий, чемний і чомусь ніяковіє, коли звертається до Наталки. Через це й вона рожевіє: який дивний хлопець! (Жур., Нам тоді.., 1968, 30); Орися сидить принишкло, нервово перебирає пальцями оборочку фартушка, блідість поволі зникає з її обличчя, щоки рожевіють, вушка її з золотими сережками горять, як пелюстки троянди (Тют., Вир, 1964, 96).

2. Виділятися рожевим кольором. Зеленіли темним листом крислаті яблуні, рожевіли делікатними сутінями грушки (Коцюб., І, 1955, 57); Хитаючись, мов п’яний, пішов [Павло] назад. Спина його трусилася, біля вуха рожевіли смужки крові. Сім раз стріляв у нього Карпо і тільки лице подряпав (Тют., Вир, 1964, 370); Любила [Ольга] землю, її пахощі, лани й луги, на яких стіною здіймалися жита й кормові трави, рожевіла конюшина і рясно зеленіла картопля… (Дор., Не повтори.., 1968, 98); // Бути рожевим, мати рожевий колір, відтінок. Ніжно рожевіла вода — десь за Козачою горою догорав захід (Донч., Пісня.., 1947, 44); Край неба на заході ще помітно рожевів (Коз., Вісімсот.., 1953, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 599.