РОДОНАЧА́ЛЬНИК, а, ч.

1. Предок, від якого веде свій початок який-небудь рід. Пішов [Стецько] із Слобожанщини аж на Львівські землі, там оселився й став за родоначальника всіх теперішніх Стецьків (Вишня, І, 1956, 268).

2. Тварина або рослина, від якої походять певні роди тварин або рослин. Дарвін довів, що родоначальником усіх порід свійських голубів є дикий скелястий голуб (Наука.., 1, 1959, 43).

3. перен. Той, хто поклав початок розвитку чого-небудь; основоположник. Суть традицій Горького для письменників нашого часу в тому, що він є родоначальником літератури соціалістичного реалізму (Рад. літ-во, 6, 1968, 90); Т. Шевченко був, є й залишається основоположником, родоначальником нової української літератури (Вітч., 9, 1969, 154); // Те, що стало початком, основою чого-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 597.