РОДИ́ННИЙ, а, е.
1. Прикм. до роди́на 1. Взагалі родинне життя надзвичайно якось скоро увійшло в свою колію (Хотк., II, 1966, 11); В центрі уваги сучасного етнографа повинні стояти перебудова виробничого, громадського і родинного побуту, зримі риси комунізму (Рильський, III, 1956, 163); // Який належить родині, сім’ї. Повернувшись з громадянської війни, заселив [Шамрай] усім виводком родинне дворище, на руїнах прадідівських палаців одбухав будиночок на вісім кімнат (Тют., Вир, 1964, 414); Воля витягла з шафи оберемок старої родинної одежі й пожбурила на ліжко (Ю. Янов., II, 1954, 89); // Який переходить від покоління до покоління. Якась розхристана, в одній сорочці жінка просовувалась крізь натовп ближче до хати і притискала до грудей кривий семисвічник з старого срібла, єдину, може, цінну родинну річ (Коцюб., II, 1955, 178); — Написала в листі, що це ковзани не прості, а майже родинна реліквія (Головко, II, 1957, 589); — Хтось.. загубив золотий перстень з фальшивим брильянтом, якусь там родинну пам’ятку (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 127); // Який здійснюється, відбувається за участю членів родини, сім’ї. Тепер прийшла черга на всілякі неприємності. Одну вже й переніс [Славко] на собі, коли через невважливість Броні аж мусив тікати з родинної конференції (Март., Тв., 1954, 453); Щось там надумав мудрий академік. Він радить запросити на родинну розмову ще й меншого брата — Юрія Матвійовича, професора етнографії (Вол., Місячне Срібло, 1961, 18); На родинній нараді було вирішено, що я мушу вчитися, дійти до інженера, а то й ще вище (Ю. Янов., II, 1954, 17); // Який складається з членів родини, сім’ї. Родинне коло діда оточило, Сини та дочки, й молоді онуки (Л. Укр., І, 1951, 52).
2. Стос. до родини (у 1 знач.), пов’язаний з життям родини, в родині. Вона не розуміла, як можна не дбати про здоров’я людини, що має обов’язки не тільки родинні, але й громадські (Коцюб., І, 1955, 326); Майор справді дбав про родинні справи своїх бійців, як про свої власні (Гончар, III, 1959, 204); Нездорові родинні обставини, розлад між батьками, міщанський побут, надмірне потурання дитячим примхам негативно впливають на виховання дітей (Іст. укр. літ., II, 1956, 222).
Роди́нне пра́во — галузь права, що регулює шлюбні стосунки, спорідненість, усиновлення та взяття дітей у сім’ю на виховання. Радянська влада перша і єдина в світі, як влада трудящих, скасувала всі, зв’язані з власністю, переваги, що збереглися в родинному праві за чоловіком в усіх, навіть найбільш демократичних, буржуазних республіках (Ленін, 40, 1974, 172).
3. Притаманний, власт. рідним (про почуття, стосунки, ставлення). Племінник не дуже любив свого дядю, але мусив підтримувати тісні родинні взаємини (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 190); // Сповнений сердечності, інтимності; душевний. Батько грав марш — родинний, інтимний.. Його не виконувалося при сторонніх (Смолич, II, 1958, 36); І нині, як любий родинний привіт, Як милу і радісну ласку, Вітаю дитинства щасливого цвіт, — Твою піонерську пов’язку (Мас., Поезії, 1950, 184); // Який існує між родичами. Цей урядовець з.. впливовими родинними зв’язками.. опинився раптом на селі в ролі сільського крамаря!.. (Коцюб., І, 1955, 253); Я мати, і розумію, як йому, сироті, потрібні родинні зв’язки (Логв., Давні рани, 1961, 58).
◊ Вступа́ти (вступи́ти) в роди́нні стосу́нки див. вступа́ти1.
4. діал. В якому народився і виріс хто-небудь; рідний (у 4 знач.). Панщина вигнала мене з родинного гнізда і з порядного господаря зробила жебраком (Фр. VI, 1951, 196); Щасливо і безжурно проводив Микола вільний час у родиннім селі (Мак., Вибр., 1954, 64); Покінчила я учительську семінарію.. Та нема, на жаль, вільного місця на учительку в школі мого родинного містечка Миколаєва (У. Кравч., Вибр., 1958, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 594.