РОГА́ЧИК, а, ч.

1. Зменш. до рога́ч. Загнавши в загорожу частину отари, чабани ловлять вівцю за вівцею і кидають у.. рів, вівця злякано пливе по ньому, а її зверху Тоня ще й рогачиком придавить, щоб з головою пірнула в ту наколочену теплу бурду, щоб вся короста з овечки зійшла (Гончар, Тронка, 1963, 318); // Пристрій, що має форму розвилки, признач. для тримання чого-небудь. Катруся швидко прощається в телефон, щось нескладне бурмотить і нарешті вішає гарячу трубку на блискучого рогачика (Кучер, Прощай.., 1957, 160).

2. тільки мн. Спосіб вишивання. От би добре уставки петрушечкою та зерновим виводом вишити, а чохла — вирізуванням або рогачиками (Барв., Опов.., 1902, 216).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 591.