РИ́ЦАР, я, ч. Те саме, що ли́цар. Кінних воїнів-феодалів називали рицарями (Іст. середніх віків, 1955, 32); Матросе, відважний матросе, Нової Іспанії рицар, Збудив ти захоплення й подив У людства всієї землі (Перв., З глибини, 1956, 36); Безстрашний рицар революції Фелікс Дзержинський довгий час був живою ланкою, яка поєднувала російський і польський робітничий рух (Рильський, III, 1955, 57); * У порівн. Вася Багіров.. турботливо накидав дівчині на плечі палатку, як справжній рицар! (Гончар, III, 1959, 201).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 546.