РИСУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. перех. і без додатка. Те саме, що малюва́ти 1, 3, 4. Хотів би я змалювати тобі краєвид на мечеть — та далебі не маю часу.. Та й по заході сонця годі рисувати (Коцюб., III, 1956, 148); Сидить раз Тарас над Невою та і рисує щось (Україна.., І, 1960, 12); Він справді заплакав. Сльози якось раптом полилися в нього з очей, і весь він став такий манюній-манюній. О, якби він був таким, яким рисував його жандар, — сильним, впливовим, непохитним, — вона б тоді говорила йому про святість правди на землі, про красу подвигу (Хотк., І, 1966, 175); Вся гордість його була в тім, що от він уміє так добре бити. А Маруся й тепер не рисувала собі дійсних картин із тих слів, не бачила в тім биттю нічого, крім красної казки (Хотк., II, 1966, 79).

2. перех. Креслити чимось по чому-небудь. * Образно. Ще хтось там — на молу — сміється оком карим, Сльозу ховаючи, — а вже хисткі сліди Між хвилями стерно рисує шумовите… (Рильський, II, 1960, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 541.