РИПОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. рипоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Він виразно чує кінський тупіт, тривожне іржання і рипотіння снігу під людськими кроками (Тют., Вир, 1964, 415).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 538.