РЕШЕТИ́ТИ, ечу́, ети́ш, недок., перех.

1. розм. Пробивати дірки в багатьох місцях. Він маленьким свердлом решетить чавунний круг для олійні (Стельмах, І, 1962, 113); Кулеметні черги решетили вікна «Людового дому» (Гончар, III, 1959, 445).

2. буд., заст. Прикріплювати, прибивати лати поперек кроков перед покриттям покрівлі соломою; латувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 524.