РЕТИРУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок. і док.

1. заст. Відступати під час бойових дій. Він [російський корпус] з такою рішучістю і силою натиснув на неприятеля, що французи змушені були ретируватись (Кочура, Зол. грамота, 1960, 193).

2. розм., жарт. Виходити звідкись, залишати попереднє місце. Вкрай спантеличений Шерстеневич відкланявся і, розмахуючи порожньою пляшкою, ретирувався. Бальзак полегшено зітхнув (Рибак, Помилка.., 1956, 143); [Живоглядов:] Надало мені приїхати на цю вечірку. Краще буде, коли я звідсіль ретируюсь (Мокр., П’єси, 1959, 266).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 516.