РЕ́МСТВО, а, с. Невдоволення ким-, чим-небудь, нарікання на когось, щось. — Та як розійдетесь, передайте там всюди по кутках, щоб знали всі, щоб ремства не було потім (Головко, II, 1957, 325); Але міщани були надто обурені. З загрозливим ремством обступили вони Плетенецького (Тулуб, Людолови, II, 1957, 139); В ній закипіло довго стримуване ремство. Чому нею попихають? Хто сміє не шанувати її нині? (Бабляк, Літопис.., 1961, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 504.