РЕКВІЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., перех. Здійснювати реквізицію. Реквізувати майно у власника, тобто вживати для державної потреби примусового платного відчуження або тимчасового вилучення державою майна від приватних осіб.., можна тільки в порядку, встановленому Адміністративним кодексом УРСР і спеціальними законами (Цив. кодекс УРСР, 1950, 15); Цей [військовий] кіноцентр реквізував у приватних власників для Червоної Армії в центральному районі Києва два кінотеатри, а також три кінотеатри у розташуванні казарм (Укр. кіномист.. І, 1959, 29); // Насильно відбирати що-небудь без відшкодування. — Прошу. Сідайте. А цю штучку, — Гальванеску сердито потрусив біноклем, — я змушений реквізувати (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 41); — Злазь [з коня]! Юнак-сержант чорними, як вуглини, очима благально глянув на Черниша: — Доміне офіцер!.. Хто зна: може, це й справді були під капітулянтами ті самі коні, які ще недавно топтали поля за Дністром? Такого не гріх і реквізувати! (Гончар, III, 1959, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 493.