РЕГОТЛИ́ВИЙ, а, е, розм.

1. Який любить реготати. Оришка унялася, а на третій день реготалася з горничними так, що аж стіни гули, — вона таки і на норов була весела-реготлива придалася (Мирний, IV, 1955, 31); Він поспішав на побачення до своєї реготливої Сольки (Кучер, Трудна любов, 1960, 137).

2. Який супроводжується реготом. Хведір, понуро послухавши дівочого реготливого шепотання і нікому слова не сказавши, тихо похилив поза церквою (Мирний, III, 1954, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 479.