РЕВІ́ННЯ, я, с.

1. Гучний, протяжливий крик тварини, тварин. Жевріють вікна по хатах та ревіння худоби боре густе повітря (Коцюб., II, 1955, 61); — Чув я ревіння корів, що лунало з обори (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 217); // Несамовитий крик, гвалт, лемент людини, людей. З круглої пластмасової коробочки, з написом «Весна», вирвався голос радіокоментатора, виплеснулося ревіння трибун, свист, нерозбірливі голоси (Загреб., День.., 1964, 318); Різкий, деренчливий крик Маякіна викликав оглушливе, захоплене ревіння купецтва (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 539); // перен. Звуки, що нагадують гучний, протяжливий крик тварини, тварин; сильний шум, гуркіт. Він весь час крутився на коні.. і, долаючи ревіння вітру, хрипко і простуджено кричав, щоб колона підтягнулася (Тют., Вир, 1964, 461); Йшли хвилі з ревінням на крихітний корабель, загрожуючи щохвилини розбити його (Тулуб, В степу.., 1964, 393); Тепер я почув і ревіння пропелерів (Сміл., Сашко, 1954, 83); Ревіння мін, снарядів гук, — Грай, пісне битви, грай! (Бажан, І, 1946, 129); З панського дому линули звуки оркестру — дзвін мідних тарілок і ревіння рогів (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 7).

2. рідко. Дуже голосний плач, ридання.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 471.