Про УКРЛІТ.ORG

ревнувати

РЕВНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка. Відчувати ревнощі (у 1 знач.). [Кіндрат Антонович:] Ревнувала ти мене, а я тебе за те не гладив по головці (Кроп., II, 1958, 248); — Не хотілось би мені оддавать тебе в руки сивому дідові: зв’ялить тебе, ревнуючи, як вітер билину в полі (П. Куліш, Вибр., 1969, 247); Перед цим знімком Тоня часто зупиняється, і Віталик аж трохи ревнував (Гончар, Тронка, 1963, 325); // Вважати кого-небудь своїм суперником (своєю суперницею) у коханні. Потай ревнував [Маковей] його до Ясногорської, але, навіть ревнуючи, не зичив лейтенантові ніякого лиха (Гончар, III, 1959, 410); // Тяжко переживати, страждати через те, що хтось виявляє більшу прихильність до кого-, чого-небудь іншого. Григорій Григорович молодший любив свого діда. Це почуття за дворічний онуків вік встигло так розвинутися, що бідна мати ревнувала сина до сліз (Ю. Янов., II, 1954, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 473.

вгору