РЕ́ВИЩЕ, а, с., розм.

1. Дуже гучний, протяжливий крик тварини, тварин. Другого дня тваринне ревище сполохало все село (Юхвід, Оля, 1959, 115); // Несамовитий крик, гвалт, лемент людини, людей. Галас нагорі, на трибунах [стадіону], усе наростав і до початку змагань обернувся на справжнє ревище (Собко, Стадіон, 1954, 135); Білява Лорхен.. танцювала на столі поміж пляшок під п’яне ревище очманілої гестапівської компанії (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 62); // перен. Дуже сильний шум, гуркіт, схожий на протяжливий крик тварин. Із ревищем вихор на ниву наскочив (Манж., Тв., 1955, 56); Постріли й вибухи зачастішали і злилися в несамовите ревище (Добр., Очак. розмир, 1965, 168); Тут листям дубовим встеляли Солдати постелі свої, Несли наше щастя, надію Крізь ревище битви і дим… (Шпорта, Вибр., 1958, 330); Говорив-говорив [Валер’ян], а потім як ухопив трубу, як підняв ревище серед ночі! (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 172).

2. Дуже голосний плач. [Грицько:] От тобі й приїхали в гості! Умер хто, що ти, Химо, таке ревище підняла? (Мирний, V, 1955, 250); — Прийшов [управитель] і почав піддобрюватися цукерками до голодних дітей. Та я його швидко спровадила і цукерки ті за ним услід повикидала. Таке ревище з-за цього в хаті стояло, що не доведи господи, — і Василина сама заголосила, припавши головою до плеча Марії (Стельмах, І, 1962, 518).

3. рідко. Місце забою рогатої худоби. [Жірондист:] Огиди, жах мене проймає, розпач, вся кров моя повстала проти смерті, як у вола на ревищі (Л. Укр., II, 1951, 176).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 470.