РЕАБІЛІТО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до реабілітува́ти. [Віктор:] Ви?! Той самий?.. [Антін:] Той самий. Не бійтесь, я не втік з заслання. І навіть не амністований. Просто реабілітований (Лев., Нові п’єси, 1956, 102); // реабіліто́вано, безос. присудк. сл. Якось гімназист Зося, бешкетуючи.., ненароком влучив квачем у царський портрет. Бешкетника після батьківської випарки за добрий подарунок директорові гімназії було повністю реабілітовано (Речм., Весн. грози, 1961, 110).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 464.