РАХУ́БА, и, ж., розм.

1. заст. Лічба, рахування. [Кармелюк:] Перебили тобі рахубу. Мошко, ну, та нічого — за спину не ллє, починай знову (Вас., III, 1960, 187); [Нартал (до Руфіна):] Чималі тут проценти, як я бачу, та ще й якась заплутана рахуба! (Л. Укр., II, 1951, 482).

◊ Раху́би не да́ти кому, чому: а) не змогти порахувати кого-, що-небудь; б) не змогти справитися, впоратися з ким-, чим-небудь. На третьому році лишився [батько] круглим сиротою. Жив у тітки — не любила: своїм рахуби не дасть, а ще й він зайвим ротом (Головко, II, 1957, 389).

2. заст. Розрахунок (у 4 знач.), міркування. Думки його губилися в смілих рахубах (Фр., VIII, 1952, 211).

◊ Добра́ти раху́би в чому — зрозуміти що-небудь, розібратися в чомусь. Він був грамотій і міг добрати рахуби в тому, що відбувалось у церкві (Мик., II, 1957, 538); Не бра́тися (не вхо́дити, не йти) в раху́бу — бути таким, якого не беруть до уваги. Знайомі студенти на Полтавщині не бралися в рахубу (Козл., Сонце.., 1957, 104); Може, й вік дерева обчислювався тисячоліттями — роки тут не входили в рахубу (Загреб., Шепіт, 1966, 40).

3. Неприємниїї клопіт з ким-, чим-небудь. Вискочило [щеня] із-за кущів та так й вп’ялося інспекторові в литку. — Це ж буде рахуба, як порве! — вдарилась Настя об поли (Вас., І, 1959, 222); Рушили [чоловіки] і зразу ж в одного виявилась біда: з люшнею щось не в порядку, — треба справляти. — От рахуба! Із-за одного роззяви, а всі тепер стій! (Головко, І, 1957, 306); — Тобі добре — жінку на віз посадив, та й вся рахуба, а в мене діти (Тют., Вир, 1964, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 456.