РАНТУ́Х, а́, ч., діал.

1. Головний убір заміжньої жінки в Галичині — біла, тонка хустка; покривало. * У порівн. А буйні вітри білими снігами Закрили главу, ніби рантухами (Федьк., І, 1960, 57).

2. Тонка бавовняна тканина. * Образно. Вулиці поснули, Окриті пітьми чорним рантухом (Фр., XIII, 1954, 432).

3. Різновид спідниці з суконно-лляної тканини. Для.. рантухів.. виготовляється тканина на льняній основі, з орнаментом переважно в клітинку (Матеріали з етногр.., 1956, 52).

4. Лантух.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 451.